“Чи є Бог?”
1932
Костянтин Ціолковський
Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою
Походження Світу (Телеологія)
Чи є Бог?
(перший варіант, 1932 р.)
І ви, і багато інших, запитують мене, чи є Бог.
Перш ніж відповісти на це питання, треба знати, що ви маєте на увазі під цим словом.
Скільки народів, скільки людей – стільки та різних уявлень про Бога. Яке з них відповідає науковій істині і чи є ще таке?
І зараз у французів дні тижня носять назви 5-ти планет, Місяця і Сонця, які вважалися Богами.
Такі Боги, зрозуміло, є, тому що не можна заперечувати існування планет і Сонця, але тільки поняття про них у стародавніх було невірне.
Якщо ви маєте на увазі євреїв і християн різних віросповідань (православних, католиків, протестантів тощо), то їхнє вчення представляє лише невиразні натяки на істину з безліччю шкідливих оманливих думок, безглуздих байок і забобонів.
Стародавні мудреці, творці релігій, ґрунтувалися, звичайно, на спогляданні природи. Але їхнє пізнання космосу було дуже слабким, оскільки наук (записане накопичення знань усіх часів і народів) тоді майже не існувало. Зрозуміло, що їхні висновки, їхні світогляди не могли бути ні повними, ні вірними. Послідовники мудреців ще більше спотворювали вчення древніх.
Чи могли бути, наприклад, істинними уявлення про походження всесвіту, коли навіть Земля уявлялася людям плоскою і невизначеної величини, коли Земля була центром всесвіту, а все інше існувало лише для послуг Землі!
Відсутність фізіології змушувала припускати в людині особливу штучку (душа), яка її оживляла. Коли вона йшла з тіла, то й тіло ставало мертвим або млявим. Деякі пізніші мислителі припускали таку саму штуку і у тварин, інші, навпаки, навіть дуже геніальні (Декарт), вважали тварин без душі, тобто автоматами, що не відчувають.
Загадка існування та появи людини (розв’язана тепер) спонукала приймати гіпотезу про буття всемогутньої істоти, яка створила одразу людину з глини (подібно до скульптора) з додаванням духу.
Потрібно створити наукове визначення Бога, якщо ми не хочемо розлучитися з цим словом.
Чи немає чогось такого, що нами розпоряджається, від чого ми залежимо, що нас створило, що дало нам розум і пізнання всесвіту, що прихильно ставиться до свого творіння, дає йому вічність і щастя?
Якщо ми це щось умовно назвемо Богом, то знайдемо і відповідь на наше запитання.
Нами розпоряджається всесвіт: його розріджені гази утворили сонця, від сонць відокремилися планети, на планетах почалося життя, яке, розвиваючись і удосконалюючись, створило людину й істот, що вищі за неї. Ми самі, наші думки, наші справи – є творіння всесвіту. Також усе наше нескінченне минуле і таке ж майбутнє утворюється його волею. Наша ж воля є тільки прояв волі космосу.
Отже, ми бачимо, що до нашого визначення Бога вже частково підходить всесвіт з її мільйоном мільярдів сонць і ще більшою безліччю планет – з їхніми мешканцями.
Ми маємо навіть право наділити нашого умовного Бога такими властивостями, якими володіє всесвіт за сучасними науковими даними.
Уся вона складається з незмінного числа вічних атомів водню (умовно, оскільки водень теж складний). З них складаються і сонця, і планети, і люди, і більш зрілі істоти інших планет.
В огляду на це, якщо частина всесвіту (організми) відчуває, то і весь всесвіт здатний до того ж. Звідси висновок: наш Бог (космос) є вічний, незмінний, живий, а ми його частини і отже, подібні до нього. Чи можемо ми перестати жити, якщо ціле завжди живе!
Смерть є лише перехід одного стану матерії в інший, від одного почуття до іншого, іншого напруження. Це є нове угруповання атомів водню. Просте переходить у складне, складне в просте. І це повторюється безліч разів, оскільки час немає кінця, як і немає і початку.
Наш Бог (космос), як і ми, його частини завжди були і будемо.
Загальний вигляд всесвіту завжди однаковий. Якщо одні сонця згасають, то інші загоряються; якщо одні планети руйнуються, то інші утворюються; якщо одні розумні істоти вмирають, то інші відроджуються.
Звідси видно, що наш Бог (космос) має, загалом, сталу постать.
Одні частини всесвіту мають інтенсивне життя (істоти), інші – дуже слабке, непомітне, без пам’яті, свідомості та розуму.
Але оскільки матерія (речовина, що складається з атомів, водню) безперервно перемішується (вибухи сонць, планет, створення нових тощо), то немає жодного атома водню, який не брав незліченну безліч разів участі в органічному житті. Усі ці життя ніби зливаються в одне нескінченне життя, оскільки величезні проміжки перебування в неорганічній матерії (умовне небуття) не відзначаються пам’яттю і ніби не існують. Отже, кожен атом нашого Бога, а значить і ми самі, його частини, як би живемо безперервно інтенсивним органічним життям. Це ще підтверджує, що Бог і ми не тільки животіємо в житті, але й живемо (суб’єктивно) безперервним органічним життям.
Яке ж це життя Бога, тобто його частин – тварин і рослин? Ми знаємо, що на Землі тварини і люди страждають, знищуючи жорстоко одна одну, хворіючи, вмираючи, потребуючи, зазнаючи катастроф тощо. Таке загальне життя всесвіту чи інше?
Мільйони мільярдів планет існують давно, і тому їхні тварини досягли зрілості, якої досягнемо і ми через мільйони років життя, що чекає нас на Землі.
Зрілість ця проявляється у досконалому розумі, глибокому пізнанні природи і технічній могутності, що робить для мешканців космосу доступними інші небесні тіла.
Розум каже цим істотам: не повинно бути недосконалості та страждань у всесвіті, інакше ми самі страждатимемо і піддаватимемося цій недосконалості та злу. І ось зрілі істоти на всіх планетах, завдяки своїй технічній могутності, запроваджують усюди істину, знання, радість і силу. Вони не дають страждати сотні тисяч років матерії, щоб поступово досягти зрілості в образі вищих істот. Еволюція відкидається, як довгий шлях страждання, і замінюється розмноженням вже готових досконалих організмів і поширенням їх на планетах.
Звідси висновок: Бог (космос) не містить у собі мук та недосконалості, а добрий до самого себе, а отже і до нас – його частин. Насправді його (космос) можна назвати батьком і він підходить до нашого визначення Бога. Такий Бог дійсно існує, бо ж не можна заперечувати буття всесвіту, його панування, доброту і досконалість.
Чи є Бог?
(другий варіант, 1932 р.)
Відповідь на запитання залежить від того, що ми маємо на увазі під цим словом.
Почитали за бога Сонце. Воно є джерелом всього органічного життя Землі та людства. Без Сонця все загинуло б.
За такого визначення слова бог ясно, що він існує. Можемо тільки сказати, що цей бог не має розуму і древні помилялися, приписуючи йому свідомість.
Платон і християни визначають слово бог інакше. Вони кажуть, що Бог є любов, точніше, ті ідеї, які ведуть людей і навіть все живе до блага. Якщо ці ідеї зараз і не відомі, теоретично вони існують. Отже, існує і бог.
З цього погляду – коли серед людей немає любові, то немає між ними і бога, якщо є, то й бог у них царює. Отже, на одних планетах є бог, на інших немає його.
Можна зробити інше визначення слова бог. Бог є те, що розпоряджається всіма нами, від чого залежить життя та доля людей, життя та щастя всього існуючого, доля сонць та планет, доля всього живого та мертвого.
І такий бог є, бо це всесвіт. Вона всім розпоряджається та визначає долю всього, що в ній знаходиться.
У владі та могутності космосу сумніватися не можна. Сонця народилися від газоподібної розрідженої найпростішої матерії. Земля походить від одного з цих сонць. Від Землі походять рослини. Від рослин – тварини, від них – людина. Зрештою, все має початок у нескінченному минулому: від розташування та властивостей атомів до законів, що керують ними. Але ж усе це залежить не від нас, навпаки, ми залежимо від них. У людини є розум, воля. Але ж вони отримані від тварин, тварини отримали від рослин тощо. Усе це не наше, а дано нам всесвітом та його законами.
Нами розпоряджається, над нами панує космос. Абсолютної волі немає, ми маріонетки, механічні ляльки, автомати, герої кіно…
Якщо вважати богом якусь розумну істоту, подібну до людини, але незрівнянно могутнішу і досконалішу, то тоді вже йтиметься про богів, бо цих незвичайних, високих тварин у всесвіті багато, до того ж найрізноманітніших рангів.
Наприклад, на Землі є незвичайні люди, так звані мудреці, генії, вчені. Вони були і в минулі часи. Історія вказує нам на них. Порівняти із середніми людьми їх неможливо, оскільки справи їхні були надзвичайно великі. Справи їхні були безсмертні і приносили невмирущі, вічні, нескінченні плоди. Візьмемо для прикладу Ньютона, який відкрив всесвітнє тяжіння, Лапласа, який пояснив систему світу, винахідників парових машин, дизелів, турбін тощо. Хіба вони не залишили незгасимого сліду, не живуть серед нас і не користуємося ми генієм, що не вичерпується ніколи.
Але людство йде вперед. З мертвої матерії вийшли одноклітинні істоти, з них рослини, з рослин тварини дедалі все більш і більш складні, дедалі все більш і більш хитрі. Так дійшло до людини. На ній, однак, природа не зупиниться, як не зупинилася, наприклад, на рибах. Від риб походить, шляхом поступового розвитку, людина. Від неї ж відбудуться більш досконалі істоти. Де кінець їхньому розвитку і чи є він – ніхто не знає.
Вища людина може отримати міцніше здоров’я, довголіття, досконаліший розум, технічну могутність тощо; усього ні передбачити, ні уявити нам не можна.
Ось вам і боги з цього погляду!
Безліч планет старші за Землю. Вони вже встигли виробити ці вищі істоти, про які ми тільки мріємо. Таким чином, всесвіт сповнений ними. Вони в космосі не становлять дивини, а навпаки, явище пересічне. Малий вік Землі та подібних планет із незрілим населенням – виняток. Світ битком набитий такими богами.
Можна йти далі. Кожна зріла планета об’єднується, тобто їхнє розумне населення. Воно управляється єдиною обраною, найкращою, найдосконалішою на планеті істотою.
Президенти планет – це вже боги вищого порядку.
Об’єднуються і всі планети кожного сонця. Ось уже підстава існування правителів сонячних систем – богів третього рангу.
Об’єднання може йти далі: для групи сонць, зоряної купи, Чумацького шляху, ефірного острова і так нескінченно, доки не дійде до об’єднання всього космосу. Цей вищий бог породжений всесвітом і, можливо, і є сам космос.
Отже, ми повинні визнати існування безлічі богів різних рангів. Що вони вищі, то далі від людини, то незбагненніші їй.
Якщо ми можемо собі уявити майбутню вищу людину, первинного бога, то, як ми можемо зрозуміти устрій і якість богів вищих рангів, тим паче останнього, найвищого правителя. Чи є він сам космос, чи якесь виділення з нього, так би мовити, особистий бог (якась віддалена подоба вищої уявної людини) – сказати важко. Форма його, розміри, органи, властивості тощо – все це абсолютно для нашого відома неприпустимо.
Однак, приймаючи всесвіт нескінченним, що досить імовірно, не буде кінця рангам божеств.
Але можна, як це розуміти. Візьмемо хоч, як приклад, об’єднану планету будь-якої сонячної системи. Її найближчий бог, що має найбільше для неї значення – президент планети. Рідше вона має справу з правителем сонячної системи, ще рідше з президентом сонячної групи і так без кінця.
Коментар
Нотатку датовано 15 березня 1932 р. Вона є третьою статтею із серії однойменної назви (1-а чорнова, 2-а опублікована вище). Автограф зберігається у Архіві РАН. Ф.555. Опис 1. Справа 491. Листи 2–4. Була опублікована у збірниках: «К. Е. Ціолковський. Нариси про Всесвіт.» М, 1993. С. 216-218.; «Ціолковський. Космічна філософія.» М., 2001. С. 339-340; «Ціолковський. Геній серед людей.» М., 2002. С. 246-248. та в збірнику «Євангеліє від Купали»
Переклад з російської © Mykola Krasnostup
Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?
Ви можете читати їх онлайн українською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Наукова спадщина”.
Ви можете читати їх онлайн в оригіналі російською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Научное наследие”.
Приємного прочитання!