“Оцінка людей”

Опубліковано 06.09.202116.10.2024 автором tsiolkovsky_admin

“Оцінка людей”

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1934

Почнемо про найвищі. Тільки історія слугує нам для цього дороговказом.

Розподілимо людей за порядком їхньої цінності, починаючи з найвищої.

Любов небагатьох, ненависть багатьох і байдужість більшості. Доля їхня, – зробивши справу, загинути в молодості від сильних світу. Хрест, гільйотина, шибениця, розстріл, усілякі муки – ось їхня доля. Ні дружин, ні потомства вони не залишають (Джордано Бруно).

Минають сотні, тисячі років – слава закатованих зростає, їхній вплив триває і після їхньої смерті. Він приносить величні благодійні плоди. Людство зводить їх у сан богів.

Інші знехтувані, переслідувані, заарештовані, каторжні, все ж вмирають своєю смертю. Їхня гідність зростає з дня їхньої смерті і досягає високої величини, через багато століть (Гамільтон, Кеплер).

А ось генії нижче рангом. Вони не вбиті, не замучені до смерті, але забуті. Їхні праці відкинуті, або гниють у підвалах. Через сотні років після смерті випадково їх відкривають. Гідність забутого генія відновлено. Вона також зростає з віками. Нащадків не залишають (Мендель).

А ось четвертий щабель незвичайних людей. Такі мають деяку славу наприкінці життя. Молодість провели в муках, розчаруванні, злиднях, у в’язницях. Але помирають природною смертю, хоча поневіряння, виснаження, приниження і голодування значно скорочують їхнє життя. Потомства не залишають. Приклади: Кеплер, Коперник, Галілей, Менделєєв, Ламарк. Їхня слава набагато вища після смерті. Вона зростає з віками.

Маємо й таких людей, яким успіх усміхається в середньому віці. Вони теж багато терплять, але слава і правильна оцінка приходять раніше. Вони хоч у старості втішаються і винагороджуються цим. Нерідко наприкінці життя вони досягають багатства і влади. Рід їхній рідко продовжується.

У шостому ранзі видатних людей ми бачимо: швидкий успіх у молодості, пошану і багатство. Праці вельми цінуються і після смерті, але не живуть сотні років. Потомство, якщо і є, то жалюгідне.

Сьомий ранг: гучний практичний успіх, кар’єра, завоювання, престол. Оцінка висока тільки за життя. Оцінка коливається. Після смерті падає і доходить до негативної величини.

Восьмий ранг: невеликий успіх, але корисні, хоча й помірні справи. Після смерті забуваються. Потомство залишають.

Дев’ятий ранг: уявний успіх. Слава письменника, винахідника, художника, вченого. Але, на жаль, ще за життя, сучасники розчаровуються. Нещасні переживають свою славу. Це – мильні бульбашки.

Переклад на українську мову © Микола Красноступ

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Ви можете читати їх онлайн українською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Наукова спадщина”.

Ви можете читати їх онлайн в оригіналі російською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Научное наследие”.

Приємного прочитання!

“Космічна філософія”

Опубліковано 05.08.202116.10.2024 автором tsiolkovsky_admin

“Космічна філософія”

Костянтин Ціолковський

Підбірка творів “Космічна філософія” Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1935

Стаття «Космічна філософія» написана 8 травня 1935 року, тобто незадовго до смерті геніального вченого, у стислій формі ніби підсумовує його роздуми про можливу населеність космосу розумними істотами. Вперше опублікована в журналі “Техника – молодежи” (№4, 1981) з передмовою кандидата філософських наук Н. К. Гаврюшина, за машинописною копією, виправленою самим К. Е. Ціолковським (Архів АН СРСР, фонд №555, опис №1, справа №535).

Космічна філософія

Ми сумніваємося у всюди поширеному житті

Звичайно, на планетах нашої системи можлива якщо не відсутність життя, то його примітивність, слабкість, можливо, потворність і, в усякому разі, відсталість від земного, як такого, що перебуває в особливо сприятливих умовах температури та речовини. Але чумацькі шляхи, або спіральні туманності, мають кожна мільярди сонць. Група ж їх укладає мільйони мільярдів світил. У кожного з них безліч планет, і хоча б одна з них має планету з сприятливими умовами. Отже, принаймні мільйон мільярдів планет мають життя і розум не менш досконалі, ніж наша планета. Ми обмежилися групою спіральних туманностей, тобто доступним нам всесвітом. Але ж він безмежний. Як же в цій безмежності заперечувати життя?

Який би сенс мав всесвіт, якби не був заповнений органічним, розумним, чуттєвим світом? Навіщо були б нескінченні палаючі сонця? До чого їхня енергія? Навіщо вона пропадає задарма? Невже зірки сяють для прикраси неба, для втіхи людини, як думали в середні віки, в часи інквізиції та релігійного божевілля.

Ми схильні думати також, що найвищий розвиток життя належить Землі

Але тварини її і людина порівняно недавно зародилися і перебувають у періоді розвитку. Сонце ще проіснує, як джерело життя, більйони років, і людству належить у цей неймовірний період іти вперед і прогресувати – щодо тіла, розуму, моральності, пізнання і технічної могутності. Попереду на нього чекає щось блискуче, неймовірне. Після закінчення тисячі мільйонів років нічого недосконалого, на кшталт сучасних рослин, тварин і людини на Землі вже не буде. Залишиться одне хороше, до чого неминуче приведе нас розум і його сила.

Але чи всі планети космосу мають такий самий малий вік як Земля? Чи всі вони перебувають у періоді розвитку, у періоді недосконалості? Як знаємо з астрономії, вік сонць найрізноманітніший: від щойно народжених розріджених гігантських світил до згаслих чорних карликів. Старі мають багато більйонів років, молоді сонця навіть ще не народили своїх планет.

Який же висновок? Виходить, що мають бути і планети різного віку: від палаючих, подібно до сонць, до тих, що омертвіли, завдяки згасанню своїх сонць.

Одні планети, отже, ще не охололи, інші мають примітивне життя, треті доросли до розвитку на них вищих тварин, четверті мають уже розум, подібний до людського, п’яті ще зробили крок уперед тощо. Звідси видно, що ми повинні відректися від думки, ніби найбільш досконале життя належить нашій планеті.

Усе ж таки ми доходимо до висновку не зовсім втішного: у всесвіті недосконале, нерозумне й болісне життя поширене такою самою мірою, як і найвище розумне, могутнє й прекрасне.

Але чи правильний цей висновок?

Ні, він не вірний і ми зараз це з’ясуємо. Ми знайшли, що вік планет найрізноманітніший. Із цього випливає, що є планети, які за розвитком розуму і могутності досягли вищого ступеня і випередили всі інші планети. Вони, перейшовши всі муки еволюції, знаючи своє сумне минуле, свою колишню недосконалість, захотіли інші планети позбавити від мук розвитку.

Якщо ми, земні жителі, вже мріємо про міжпланетні подорожі, то чого ж досягли в цьому плані планети, які на мільярди років старші за нас! Для них ця подорож так само проста і легка, як нам проїзд залізницею з одного міста в інше.

На цих передових і зрілих планетах розмноження йде в мільйони разів швидше, ніж на Землі. Утім, воно регулюється за бажанням: треба досконале населення – його народять швидко і в якому завгодно числі.

Відвідуючи незрілі світи з примітивним тваринним життям, які їх оточують, вони знищують його по можливості без мук і замінюють своєю досконалою породою. Чи добре це, чи не жорстоко?

Якби не було їхнього втручання, то болісне самовинищення тварин тривало б мільйони років, як воно і зараз триває на Землі. Їхнє ж втручання – за лічені роки, навіть дні знищує всі страждання і ставить замість них розумне, могутнє і щасливе життя. Ясно, що останнє в мільйони разів краще за перше.

Що ж із цього випливає? А те, що в космосі немає недосконалого і страдницького життя: його усуває розум і могутність передових планет. Якщо воно і є, то на небагатьох планетах. У загальній гармонії всесвіту воно непомітне, як непомітна порошинка на білосніжному полі.

Але як же зрозуміти присутність страждань на Землі? Чому вищі планети не ліквідують наше нещасне життя, не припинять його і не замінять своїм, прекрасним? Є й інші планети, подібні до Землі. Навіщо вони страждають? У світі досконалому, крім переважного прогресу, є і регрес, зворотний хід. Крім того, квіти життя такі прекрасні, такі різноманітні, що найкращі з них потрібно виростити, дочекатися насіння і плодів. Хоча передові планети і випередили інші, але ж це, можливо, пояснюється їхнім старим віком.

Можуть бути пізні планети з кращими плодами. Необхідно поповнювати регрес всесвіту цими його запізнілими плодами. Ось чому залишено без втручання невелике число планет, які обіцяють дати незвичайні результати. Між ними і Земля. Вона страждає, але недарма. Плоди її мають бути високими, якщо їй надали можливість самостійного розвитку і неминучі муки. Знову скажу, що сума цих страждань непомітна в океані щастя всього космосу.

Інші думають: ми маємо роки життя і децильйони років небуття!

Чи не є це, по суті, небуття, бо буття в масі небуття непомітне і таке саме, що крапля в океані води.

Але річ у тім, що небуття не відзначається часом і відчуттям. Тому воно ніби не існує, а існує одне життя. Шматочок матерії схильний до незліченної низки життів, хоча і розділених величезними проміжками часу, які зливаються суб’єктивно в одне безперервне і, як ми довели, прекрасне життя.

Що ж виходить? А те, що загальне біологічне життя Всесвіту не тільки високе, а й здається безперервним. Усякий шматочок матерії безперервно живе цим життям, тому що проміжки довгого небуття минають для нього непомітно: мертві не мають часу й отримують його тільки тоді, коли оживають, тобто набувають вищої органічної форми свідомої тварини.

Можливо, скажуть: хіба доступне органічне життя центрам сонць, планет, газових туманностей і комет. Чи не приречена їхня матерія на вічну смерть, тобто небуття? І Земля, і ми, і всі люди, і все органічне сучасне життя Землі було колись речовиною Сонця.

Однак це не завадило нам вибратися звідти й отримати життя. Матерія безперервно перемішується: одні її частини йдуть у сонця, а інші виходять із них. Кожній краплині речовини, де б вона не перебувала, неминуче прийде черга жити. Чекати їй доведеться довго. Але це очікування і величезний час існують тільки для живого і є їхньою ілюзією. Наша ж крапля не зазнає болісного очікування і не помітить більйонів років.

Знову кажуть: я помру, речовина моя розсіється по всій земній кулі, як же я зможу ожити?

До вашого зародження речовина ваша теж була розсіяна, однак це не завадило вам народитися. Після кожної смерті виходить одне й те саме – розсіювання. Але, як ми бачимо, воно не перешкоджає оживленню. Звісно, кожне оживлення має свою форму, несхожу на попередні. Ми завжди жили і будемо жити, але щоразу в новій формі і, зрозуміло, без пам’яті про минуле.

Прийдешні тисячі і мільйони років удосконалять природу людини і її суспільну організацію

Людство перетвориться ніби в одну могутню істоту під управлінням свого президента. Це найкращий з усіх людей і фізично, і розумово. Але якщо члени суспільства високі за своїми якостями, то яким же високим є вищий, науково обраний із них?

Так неминуче організовується і населення інших планет.

Могутньому населенню вищої планети кожної сонячної системи будуть доступні не тільки планети цієї системи, а й весь навколосонячний простір. Він експлуатується на користь населення, як і вся сонячна енергія. Ясно, що одна планета є крихітка в сонячній системі. Вона не становить центру.

Населення розсіюється по всьому навколосонячному простору. Об’єднанню підлягає не тільки кожна планета, а й уся їхня сукупність і все ефірне населення, яке живе поза планетами в штучних оселях. Отже, після об’єднання кожної планети неминуче настане об’єднання кожної сонячної системи.

Могутність їхня така велика, що вони зносяться між собою не тільки особливими телеграмами, а й особисто, безпосередньо, як знайомі. Тисячі років потрібні для цієї подорожі, але і тисячі років живуть інші жителі сонячних систем, бо мільярди років майбутнього розвитку будь-якої планети дадуть населенню кожної і невизначено довге життя.

Катастрофи сонць, їхні вибухи, підвищення і зниження температур змушують населення все передбачати і все знати про сусідні сонця, щоб заздалегідь віддалятися від загрозливої небезпеки.

Утворюється союз найближчих сонць, союзи союзів тощо. Де межа цим союзам – важко сказати, оскільки всесвіт нескінченний.
Ми бачимо незліченну безліч президентів різного ступеня досконалості. А оскільки цим категоріям немає кінця, то немає і меж досконалості особистої – індивідуальної. Якщо є сотні, тисячі президентів різного рангу, якщо пересічний член суспільства вже незбагненно високий для нас, людей, то наскільки ж має бути високий десятий, сотий, тисячний президент.

Ми говорили поки що тільки про речі та істоти зі звичайної матерії

Вона містить 92 або більше елементів, а останні складені зі сполуки водневих атомів.

Отже, ми говорили про водневих істот, про водневий світ.

Але чи немає ще якоїсь іншої речовини? Є у нас така речовина – мало збагненний світлоносний ефір, що заповнює весь простір між сонцями і робить матерію і всесвіт безперервним.

Є підстави припускати, що сонця і взагалі всі тіла втрачають матерію тим сильніше, чим вони гарячіші. Куди дівається ця матерія? Ми думаємо, що вона переходить або розкладається на більш просту і пружну, яка і поширюється в космосі. Можливо, це є ефір або інша не воднева речовина.

Але звідки ж з’явилися сонця, газоподібні туманності і весь водневий світ? Якщо матерія розкладається, то має бути і зворотний процес – її синтез, тобто утворення з її уламків знову відомої нам водневої матерії 92-х сортів.

Оборотність ми спостерігаємо у всіх механічних, фізичних, хімічних і біологічних явищах. Чи потрібно про це говорити? Кому невідомі явища оборотності, кругового процесу, коли зруйноване знову виникає. Маю на увазі це явище в широкому значенні, в приблизному, а неточно математичному, тому що точно нічого не повторюється. При цих явищах, однак, дотримується закон збереження енергії. Але тут втручається прихована потенційна внутрішньоатомна енергія речовини і явище іноді заплутується. Так радіоактивність, на перших порах, заплутала вчених.

Наведемо найпростіші приклади оборотності. Велика швидкість тіл переходить у меншу і назад. З рідини вийде пара і назад. Відбувається хімічна сполука і назад. Усі 92 елементи розкладаються на водень, а з останнього виходить 92 елементи. Органічна матерія переходить у неорганічну (руйнування, смерть), а неорганічна в органічну.

Так, ймовірно, і розкладання сонць в одному місці супроводжується утворенням їх в іншому.

Раз оборотність така звичайна, то чому не допустити її і в справі руйнування водневої матерії. Вона обертається в енергію, але треба думати, що енергія – особливий вид найпростішої матерії, яка рано чи пізно знову дасть відому нам водневу матерію.

Що ж таке є самий атом водню – початок усього відомого речового світу?

Він створений минулим часом, а він нескінченно великий. Отже, і атом нескінченно складний. У водню були простіші батьки, ще простіші діди тощо.

Чи не подібно це до походження людини? Чи не були її предки все більш і більш простими в міру віддалення від нашого часу. Родоначальник людини – водень, а ближчі предки – 92 елементи. Але людина віддалена від цих предків лише на кілька сотень мільйонів мільярдів років. Це так мало в порівнянні з нескінченністю! Які ж предки водню, якщо взято їх за кілька децильйонів років тому?

Одним словом, якщо розділити нескінченний час на низку нескінченностей, то кожній з цих нескінченностей буде відповідати своя матерія, свої сонця, свої планети і свої істоти. Кожна епоха по відношенню до всіх попередніх грубо матеріальна, і та ж епоха по відношенню до наступних – ефемерна. Усі вони матеріальні, але умовно, з огляду на надзвичайну відмінність у щільності цих світів, одні можна назвати духовними, інші – матеріальними. Щодо нашого водневого світу всі попередні епохи духовні. І наша, коли мине нескінченність часу і настане епоха більш щільної речовини – зробиться духовною. Вона та сама, але це відносно.

Чи залишилося що-небудь від колишніх епох: простіша матерія, легкі ефірні істоти тощо? Ми бачимо світловий ефір. Чи не є це один з осколків первісної матерії? Ми бачимо часом незвичайні явища. Чи не є вони результатом діяльності вцілілих розумних істот інших епох?

Чи можливо, щоб залишилися сліди їхні? Наведемо приклад. Наші земні істоти стали виникати з часу охолодження земної кори. Але одні з них доросли до вищих тварин, а інші залишилися тими самими інфузоріями і бактеріями, якими й були, час то минув один і той самий, але яка відмінність у досягненнях. Так, можливо, частина речовини кожної епохи залишила деяку кількість і властивої їй матерії, і властивих їй живих істот.

Виходить, що серед нас і одночасно з нами існують незліченна безліч інших космосів, інших істот, яких умовно ми можемо назвати нематеріальними, або духами.

Які вони: досконалі чи являють собою потворні явища на кшталт наших нещасних земних тварин?

Ми вже доводили, що зрілий розум нашої епохи, що виділяється космосом, ліквідує все недосконале.

Отже, наша воднева епоха містить у собі прекрасне, сильне, могутнє, розумне і щасливе. Кажу про загальний стан епохи. Також розум інших епох виділив одне хороше. Отже, ми оточені досконалими духами.

Ще питання: чи мають вони вплив на нас і один на одного? По суті, духи різних нескінченностей усі матеріальні. Але матерія не може не впливати на матерію. Отже, вплив духів на нас і один на одного вельми можливий. Грубий приклад: вітер хвилює воду, океани змінюють сушу.

Чи можемо ми перетворитися на цих духів і жити їхнім життям? Матерія то ускладнюється, то розкладається. І те й інше відбувається одночасно і завжди. Що більше мине часу, то більше шансів вийти іншій матерії: простішій або складнішій. У першому випадку з нашої речовини можуть виникнути духи, у другому – більш щільні речовини, ніж водневі. Звичайно, найбільш можливе і близьке – є виникнення з 92-х елементів. Друге – виникнення в елементах найближчої нескінченності. Ще більше треба часу для виникнення в елементах нескінченності другого порядку, більш віддаленої тощо.

Резюмуємо викладене

А. По всьому Всесвіту поширене органічне життя.

Б. Найбільш важливий розвиток життя належить не Землі.

В. Розум і могутність передових планет Всесвіту змушують потопати його в досконалості. Коротше – органічне життя його, за непомітними винятками, – зріле, а тому могутнє і прекрасне.

Г. Це життя для кожної істоти здається безперервним, оскільки небуття не відчувається.

Д. Усюди в космосі поширені громадські організації, якими керують президенти різної гідності. Один президент вищий за іншого і таким чином немає межі особистому або індивідуальному розвитку. Якщо нам незрозумілий кожен зрілий член космосу, то як же незбагненний для нас президент 1-го, 2-го, 10-го, сотого рангу?

Е. Нескінченність часу, що минув, змушує припускати існування ще низки своєрідних світів, розділених нескінченностями нижчого порядку. Ці світи, ускладнюючись, залишили частину своєї речовини і частину своїх тварин у первісному вигляді. Вони досконалі у своєму роді і можуть бути названі умовно, внаслідок своєї милої щільності, духами. Ми оточені сонмами духів різних епох і можемо перетворитися також і на них, хоча нескінченно ймовірніше виникнення в образі щільної сучасної матерії. І все ж від перетворення на умовні духи ми не гарантовані.

Звідси видно нескінченну складність явищ космосу, яку, звісно, ми не можемо осягнути належною мірою, тобто він ще вищий, ніж ми думаємо. У міру розширення розуму, збільшуються знання і розкривається для нього всесвіт все більше і більше.

Коливання, сумніви, запитання.

Є явища, які можна пояснити тільки втручанням інших істот. Наприклад, розумне і помірне звернення до вищих сил виконується кимось, особливо, коли той, хто просить, здобув їхню прихильність і справді потребує підтримки. З нашої точки зору це якщо не зовсім зрозуміло, то можливо.

Але ось як зрозуміти допомогу від померлих родичів і високих людей, які пішли з нашого життя, коли ви до них звертаєтеся, змучені нещастями й несправедливістю? За нашою теорією вони живуть блаженним життям, але втрачають усе своє минуле і вас зокрема. Отже, тут звернення до них безглузде.

Як же вони нам можуть допомогти?

Можливо, що вони, приймаючи інший образ, залишаються спостерігачами нашого життя. Але хто ж їм допоможе вказати на їхню спорідненість, якщо самі вони, як і всі інші, своє минуле втратили?

Та й сама спорідненість за труною вже не має сенсу. Один чоловік, дуже доброго життя, розповідав, що завжди отримував допомогу у своїх стражданнях від родичів. Але коли він хотів переконатися в цьому без потреби, проводячи експерименти, то одразу ж втратив підтримку, тобто не отримав відгуку.

Чи цілком вірні наші втішні висновки (монізм)?

Чи не залишається після смерті що-небудь від людини, яка-небудь частина її земного нервового життя? Але тоді ми те саме маємо припустити і для всіх тварин, хоча в найрізноманітнішому і найнижчому ступені. Сучасна наука не може визнати можливість таких залишків, тобто залишків пам’яті від будь-якого існування. Нарешті, якби це було можливо, то і в теперішньому житті у нас залишився б спогад про незліченну кількість минулих існувань. Це немислимо вже тому, що жодна пам’ять не вмістить нескінченності минулих відчуттів.

Можливо, що допомогу дають не родичі (у чому немає наукового сенсу), а інші істоти, бачачи наші страждання. Це цілком допустимо. Ми тільки думаємо на родичів, а справа-то не в них.

Я багато працював над доцільністю природи і дійшов позитивного висновку. Це довга тема і заслуговує на особливі дослідження. Коли-небудь поділюся своїми роботами.

Але якщо Всесвіт доцільний, то чому не допустити, хоча й зовсім незрозумілі для нас речі, але корисні для людства.

Так на Землі погані вчинки знаходять відплату, що виходить природно з них самих. Але ж є і злочини, які проходять безкарно до самої смерті. Всі це знають і тому не утримуються від поганого. Доцільність і загальне благо вимагають, щоб людина боялася найменшого ухилення від істини. Добре, якби вона була впевнена у відплаті після смерті, у відплаті неухильній, будь-що-будь. Це утримало б багатьох від злочинів. Це добре, корисно, доцільно. Але раз воно так, то чому б цього не бути!

З наукового погляду відплата нам здається неможливою, з етичного ж – інша річ.

Також корисними були б нагороди за подвиги – будь-що-будь: якщо не в цьому житті, то в наступному. З нашої наукової точки зору вони є (монізм). Неприємно тільки, що ці нагороди отримують байдуже і злочинець, і самовідданий діяч.

Як припустити, наприклад, що винуватці імперіалістичних воєн отримують ту саму нагороду, як Галілей, Коперник, Джордано Бруно, Гаус тощо. Скільки жертв і катів… і в результаті всім одне щастя і досконале життя після смерті. Ідея про нагороди корисна, але не наукова.

З точки ж зору доцільності допустима.

Різні віросповідання поширювали ідею про нагороди і покарання. Багато хто вірив у них, і тому ця ідея була свого часу корисною.

І тепер маси їм вірять. Однак наука не може їх підтвердити.

Можливо, що вони, зігравши свою доцільну роль, розсіються знанням, і заміняться якимись іншими переконаннями, що діють також на користь доброго життя. Наприклад, вдячністю до природи, що обіцяє вище блаженство. Вдячність, радість майбутнього посмертного життя можуть також послужити до утримання від зла, як і страх покарань.

Багато хто благає вищі сили про прощення і кращу посмертну долю своїх близьких: батьків, подружжя, дітей, друзів. Вони не дуже вірять, але любов до родичів змушує їх турбувати вищі сили. Багато раціоналістів не можуть відмовитися від таких молінь. Наука вважає це безглуздим, бо всі померлі, байдуже, мають зануритися в досконалість Всесвіту.

Ми сумніваємося і в науці. Якийсь вроджений інстинкт змушує нас, хоч і смутно, не міцно, з коливаннями – вірити в розумність наших молитов. Звичайно, наука безперервно розвивається, не стоїть на одному місці, не сказала останнього слова. Про всяк випадок люди роблять ніби недоцільне, не вірячи і в науку: в її непогрішність і остаточність. У всякому разі, якщо ми і помиляємося, то великої шкоди від подібних помилок немає.

Переклад на українську мову © Микола Красноступ

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Приємного прочитання!

Чи є духи?

Опубліковано 04.08.202116.10.2024 автором tsiolkovsky_admin

“Чи є духи?”

1932

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

Чи є духи?

Тут часто згадується слово дух. Щоб не викликати якихось непорозумінь у читачів, які мигцем переглядають цю працю, повідомлю заздалегідь таке.

Я визнаю тільки такий дух, який складено з матерії більш розрідженої й елементарної, ніж відома нам. Це поняття відносне. Так відомі нам тварини будуть духовні по відношенню до тих, які утворяться через децильйони років, зі складнішої і щільнішої матерії.

Мої духи ті самі тварини: досконалі або недосконалі, смертні або безсмертні.

За старих часів повітря і запах вважали також ду́хами по відношенню до щільних тіл. У такому ж сенсі і я вживаю слово дух або слово нематеріальність. Наші предки повітря і запах також вважали нематеріальними. Це спрощення термінології, використання поширеної мови, виправлення неясних і ненаукових передчуттів, примітивної народної мудрості, інтуїтивного знання.

Якщо мати на увазі під словом дух щось нематеріальне, що не має нічого спільного з речовиною, то такого духу не існує. Дійсно, це складе подвійність (дуалізм) у роздумах. Тоді ми маємо визнати два начала у всесвіті: матеріальне і духовне. Оскільки вони не мають нічого спільного, то й впливати одне на одного вони не можуть. Значить такий духовний світ, якщо й існує, то для нас його нібито немає. Виходить, що дуалізм у самому собі містить протиріччя. Та й навіщо складність, коли можна обійтися простотою.

Дух, як основа тварини, як сила, що оживляє мертве тіло, також не існує. Справді, ми нічого не знаходимо в органічних істотах, крім мертвої матерії. Як автомат приводить у рух його механізм, так і людина або інша тварина проявляє всі свої життєві дії внаслідок її устрою. Як в автоматі зіпсований важіль або зламане колесо зупиняє всю машину, так і псування будь-якої однієї або кількох частин тварини зупиняє життя.

Але в людині, в усіх організмах і всіх мертвих тілах є щось постійне, що не тільки не зникає, а й не розпадається на частини протягом багатьох більйонів років. Це атом або його частина. Одним словом, неруйнівна основа матерії, невідомий її початок, істинний, неподільний, останній, найпростіший елемент матерії. Він безсмертний, вічний і незмінний.

Якщо його назвати духом, то такий дух справді існує. Він ніколи не вмирає, йому властива примітивна здатність відчувати. Але під відчуттям цим не треба розуміти відчуття людини, або подібних складних тварин: воно нескінченно простіше і тому неймовірно, що навіть не можна порівняти з відчуттям бактерії або рослинної клітини – до того воно просте. Тільки коли атом входить до складу складних агрегатів, якими є організми, зароджується в ньому відчуття, відповідне складності тієї тварини або її частини, до складу якої він входить.

Цей дух є первинний атом. Він дає впевненість усякій свідомій вищій тварині в безперервному існуванні. Тільки існування це, за своєю силою, змінюється від нуля до значної величини відчуття людини і більш високих істот.

(Зрозуміло, що всяка істота є спілкою таких духів, життя і почуття яких вельми різноманітні й відповідають властивостям клітинок, до складу яких входять ці духи).

Моє міркування в “Монізмі всесвіту” роз’яснює це докладно і приводить до того висновку, що в космосі немає нічого, окрім вищого, свідомого, нескінченного і щасливого життя. Решта, по малості, непомітна.

Але залишимо це. І повернемося до умовного складного духу, тобто до подоби відомих нам тварин.

Всесвіт не має ні початку, ні кінця. Матерія безперервно ускладнювалася, тобто зі своїх найпростіших елементів вона складала все більш і більш складні комбінації. Ми говоримо про водень, про 92 атоми, що складаються з нього, про молекули різних хімічних сполук, про складніші органічні та живі молекули, про клітини, про рослини, тварини, людину і зрілі істоти планет. Утім, ні початку, ні кінця цього ланцюга ми не знайдемо. Початку немає, тому що минуле нескінченно, а кінця немає, тому що майбутнє нескінченно.

Водень і комбінації, що складаються з нього, суть результат нескінченної роботи космосу. Це одна ланка нескінченного ланцюга, але різних поєднань. Сам водень складний.

Є ще атом ефіру, маса якого в тисячу мільярдів разів менша за масу водню. Останнє підтверджує нескінченну складність матерії, нескінченну складність відомих комбінацій невідомих елементів.

Справжня матерія, справжній світ, доступний пізнанню всесвіт є продукт нескінченних часів.

Взявши всесвіт, яким він був децильйони років тому, подумки побачимо інший космос, складений із простіших атомів. Там інші сонця, інші планети та інші організми. Вони простіші, ефірніші і навряд чи доступні для наших грубих почуттів.

Умовно, їх можна вважати нематеріальними стосовно нас. Умовно ж ми можемо назвати їх ду́хами. Такі ду́хи безсумнівно існують.

Підемо ще на децильйони років назад. Подумки зустрінемо ще більш розріджений простий світ, недоступний навіть для (почуттів) духів 1-го роду. Останній буде грубо матеріальний по відношенню до духів 2-го роду.

Йдучи таким чином назад через жахливі стрибки часів, зустрінемо нашою уявою незліченні кадри істот, дедалі більш і більш розріджених, які (всі) по відношенню до нас (умовно) можуть бути названі духами, хоча початок їх такий самий, як і нас, тобто матерія більш-менш проста.

Якщо нам мало проміжків у децильйони років, то візьмемо децильйони в децильйонному ступені або ще більше. Нескінченність можна розділити на нескінченності ж, і число останніх буде без меж. Тому в усякому разі ми зустрінемо ці незліченні кадри організмів, не доступних один одному (грубий приклад: людина не може розмовляти з хробаком, а хробак – з бактерією).

У цьому ланцюзі кожен кадр умовно нематеріальний (розріджений) по відношенню до всіх наступних кадрів, і умовно ж матеріальний по відношенню до всіх попередніх.

Питається, чи існують тепер ці незліченні кадри умовних духів? Обмежимося аналогією. На Землі початок життя виходить із неорганічної матерії. Власне, кожен її атом є первинною істотою. Ця первинна істота, поєднуючись з такими самими, дала одноклітинні й багатоклітинні організми, тобто всі рослини і всіх тварин. Ми бачимо одночасно і мертву матерію, і живу всіляких рангів. Часи минули для всіх їх однакові, але одні істоти досягли вищого розвитку, інші – нижчого, а треті залишилися мертвими молекулами.

Так, можливо, було і під час еволюції всесвіту: час пройшов один і той самий, але одна матерія доросла до духів 1-го рангу, інша – до духів 2-го тощо, а більша частина речовини залишилася в первісному вигляді, тобто в образі сирого неорганізованого матеріалу.
Отже, можливо, що одночасно (зараз) існують недоступні нам істоти всіляких рангів.

Яка ж складність кожного рангу, яка відносна його досконалість? Чи така вона, як в органічному світі Землі (рівних ступенів розвитку), або ж, у своєму роді, кожна досконала?

Звернемося знову до нашої планети, до її майбутнього. Людина безперервно розмножується і вдосконалюється. Їй стає тісно на Землі. Її розум і пізнання природи кажуть їй, що ніде не повинно бути нічого недосконалого, бо недосконалість є зло – страждання, і їй воно, звісно, небажане. Тварини і злочинці нещасні, не тільки тому, що жорстокі один до одного, а й тому, що не свідомі. Унаслідок цього людина потроху сама тісно заселяє всю Землю і по можливості безболісно ліквідує все недосконале. Але Землі нічого не залишається, крім неї та корисних їй рослин. Весь органічний світ перетвориться на одну породу порівняно досконалих істот.

Подібне цьому може статися в кожному з розглянутих величезних уривків часу: кожен кадр “духів” досягає своєї можливої досконалості, не залишаючи місця для істот слабших, приречених на взаємні муки.

Усе ж можна думати, що вони загалом елементарніші і за складністю устрою, і за функціями життя – тим паче, що далі назад.

Здається, навіщо все це, тобто до чого ця моя промова? Ну існують незліченні духи, але ж взаємодія їх одна на одну неможлива. Жоден дух не може впливати на вищі або нижчі кадри, отже, і на нас. Від них нам ні тепло, ні холодно. Нашим почуттям вони недоступні. У нашій матерії вони перетворення зробити не можуть. Але, по-перше, у цій незалежності “духів” один від одного ще можна сумніватися (усі вони матеріальні, але матерія впливає на матерію, отже, вони можуть впливати на нас і один на одного), по-друге, висловимо таке.

Тварина вмирає, тобто розпадається на простіші істоти. Через деякий час її частини виникають у більш складних агрегатах, наприклад, у вигляді тварини, людини або ще більш свідомої істоти. На Землі, за теперішніх умов, і на це треба кілька мільйонів років або менше: тим менше, чим простіші й поширеніші комбінації, у яких він оживає.

Якщо взяти набагато більше часу, то самі атоми істоти розпадаються на простіші частини і померла тварина отримує ймовірність виникнути у вигляді одного з духів.

Що більше минуло нескінченностей часів, то глибшим може бути розкладання відомих нам атомів, то простішою і більш розрідженою вийде матерія і елементарнішими з неї духи.

Таким чином, ми можемо виникнути у формі незліченного рангу духів, залежно від громади часу, що минув.

Отже, трактат цей стосується нашого нескінченного майбутнього, вказує на його можливості і не може не мати значення. Ми не знаємо яке це життя в духах різних категорій. Думаємо тільки одне, що воно у своєму роді досконале, тобто свідоме, розумне і не пов’язане з муками. Також, можна сподіватися, буде і з нашим, порівняно дуже коротким, земним органічним життям (тобто і воно досягне кращого).

Картина першого періоду часу для всякого теперішнього відомого нам складного атома така.

Він безліч разів виникає для життя звичайного, відомого вам, тільки досконалого. Кожне втілення відбувається в щільну, знайому нам матерію. Але ось протікає невідомий, але величезний період часу, свого роду нескінченність, і тварина (або відомий атом) починає багато разів виникати в образі духу першої категорії. Протікає ще нескінченний етап часу і та сама тварина виникає у формі духу другої категорії. І так без кінця.

Тут нескінченностями я означаю тільки невідомі величезні часи, необхідні для глибокого розкладання матерії і виникнення з неї істот.

Ми дивилися поки що тільки на розпад наших складних атомів на простіші. У такій же абсолютно мірі можливе й ускладнення атомів. Загляньмо ж у майбутні часи з цього погляду. Перший етап нескінченності, що минув, дає складний атом і такий самий складний живий і мертвий світ, порівняно з яким наш світ виявляється ефірним, умовно не матеріальним, тобто вкрай розрідженим.

Ще за такий самий етап часу утворюється масивніший атом, щільний світ і щільні організми, порівняно з якими і щільний світ 1-го рангу виявиться повітряним, умовно нематеріальним. І так без кінця.

Таким чином, отримаємо ще настільки ж можливу панораму майбутнього існування будь-якого агрегату теперішнього моменту.

Тут повинні вийти істоти все більш і більш щільні, все більш і більш складні і, ймовірно, з багатшим життям, відповідно до щільності тварини. Підбір кожного кадру має врешті-решт утворити досконалу породу, усунувши все слабке і страдницьке.

Резюмуючи сказане, знайдемо, що етап часу будь-якого порядку дає ймовірність потрапити у світ такого самого порядку – позитивний чи негативний.

Перший дає ускладнення матерії, ущільнення її в багатше життя. Другий обіцяє розкладання атома, більш елементарну матерію, більш легку і пружну і життя, складене на неї. Можливо, що воно простіше. Усе залежить від випадковості, від гри атомів. Можливе не тільки життя вищої категорії, а й нижчого розряду, наприклад, не тільки десятого розряду, а й першого, другого тощо розряду.

Переклад на українську мову © Микола Красноступ

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Приємного прочитання!

“Чи є Бог?”

Опубліковано 04.08.202116.10.2024 автором tsiolkovsky_admin

“Чи є Бог?”

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1932

“Чи є Бог?” (1-й варіант)

Крайня дата написання – 1932 рік. Спосіб відтворення – машинопис із правкою автора. Місцезнаходження оригіналу – Архів Російської Академії Наук: Фонд №555, Опис 1, Справа № 490

І ви, і багато інших, запитують мене, чи є Бог.

Перш ніж відповісти на це питання, треба знати, що ви маєте на увазі під цим словом.

Скільки народів, скільки людей – стільки та різних уявлень про Бога. Яке з них відповідає науковій істині і чи є ще таке?

І зараз у французів дні тижня носять назви 5-ти планет, Місяця і Сонця, які вважалися Богами.

Такі Боги, зрозуміло, є, тому що не можна заперечувати існування планет і Сонця, але тільки поняття про них у стародавніх було невірне.

Якщо ви маєте на увазі євреїв і християн різних віросповідань (православних, католиків, протестантів тощо), то їхнє вчення представляє лише невиразні натяки на істину з безліччю шкідливих оманливих думок, безглуздих байок і забобонів.

Стародавні мудреці, творці релігій, ґрунтувалися, звичайно, на спогляданні природи. Але їхнє пізнання космосу було дуже слабким, оскільки наук (записане накопичення знань усіх часів і народів) тоді майже не існувало. Зрозуміло, що їхні висновки, їхні світогляди не могли бути ні повними, ні вірними. Послідовники мудреців ще більше спотворювали вчення древніх.

Чи могли бути, наприклад, істинними уявлення про походження всесвіту, коли навіть Земля уявлялася людям плоскою і невизначеної величини, коли Земля була центром всесвіту, а все інше існувало лише для послуг Землі!

Відсутність фізіології змушувала припускати в людині особливу штучку (душа), яка її оживляла. Коли вона йшла з тіла, то й тіло ставало мертвим або млявим. Деякі пізніші мислителі припускали таку саму штуку і у тварин, інші, навпаки, навіть дуже геніальні (Декарт), вважали тварин без душі, тобто автоматами, що не відчувають.

Загадка існування та появи людини (розв’язана тепер) спонукала приймати гіпотезу про буття всемогутньої істоти, яка створила одразу людину з глини (подібно до скульптора) з додаванням духу.

Потрібно створити наукове визначення Бога, якщо ми не хочемо розлучитися з цим словом.

Чи немає чогось такого, що нами розпоряджається, від чого ми залежимо, що нас створило, що дало нам розум і пізнання всесвіту, що прихильно ставиться до свого творіння, дає йому вічність і щастя?

Якщо ми це щось умовно назвемо Богом, то знайдемо і відповідь на наше запитання.

Нами розпоряджається всесвіт: його розріджені гази утворили сонця, від сонць відокремилися планети, на планетах почалося життя, яке, розвиваючись і удосконалюючись, створило людину й істот, що вищі за неї. Ми самі, наші думки, наші справи – є творіння всесвіту. Також усе наше нескінченне минуле і таке ж майбутнє утворюється його волею. Наша ж воля є тільки прояв волі космосу.

Отже, ми бачимо, що до нашого визначення Бога вже частково підходить всесвіт з її мільйоном мільярдів сонць і ще більшою безліччю планет – з їхніми мешканцями.

Ми маємо навіть право наділити нашого умовного Бога такими властивостями, якими володіє всесвіт за сучасними науковими даними.

Уся вона складається з незмінного числа вічних атомів водню (умовно, оскільки водень теж складний). З них складаються і сонця, і планети, і люди, і більш зрілі істоти інших планет.

В огляду на це, якщо частина всесвіту (організми) відчуває, то і весь всесвіт здатний до того ж. Звідси висновок: наш Бог (космос) є вічний, незмінний, живий, а ми його частини і отже, подібні до нього. Чи можемо ми перестати жити, якщо ціле завжди живе!

Смерть є лише перехід одного стану матерії в інший, від одного почуття до іншого, іншого напруження. Це є нове угруповання атомів водню. Просте переходить у складне, складне в просте. І це повторюється безліч разів, оскільки час немає кінця, як і немає і початку.

Наш Бог (космос), як і ми, його частини завжди були і будемо.

Загальний вигляд всесвіту завжди однаковий. Якщо одні сонця згасають, то інші загоряються; якщо одні планети руйнуються, то інші утворюються; якщо одні розумні істоти вмирають, то інші відроджуються.

Звідси видно, що наш Бог (космос) має, загалом, сталу постать.

Одні частини всесвіту мають інтенсивне життя (істоти), інші – дуже слабке, непомітне, без пам’яті, свідомості та розуму.

Але оскільки матерія (речовина, що складається з атомів, водню) безперервно перемішується (вибухи сонць, планет, створення нових тощо), то немає жодного атома водню, який не брав незліченну безліч разів участі в органічному житті. Усі ці життя ніби зливаються в одне нескінченне життя, оскільки величезні проміжки перебування в неорганічній матерії (умовне небуття) не відзначаються пам’яттю і ніби не існують. Отже, кожен атом нашого Бога, а значить і ми самі, його частини, як би живемо безперервно інтенсивним органічним життям. Це ще підтверджує, що Бог і ми не тільки животіємо в житті, але й живемо (суб’єктивно) безперервним органічним життям.

Яке ж це життя Бога, тобто його частин – тварин і рослин? Ми знаємо, що на Землі тварини і люди страждають, знищуючи жорстоко одна одну, хворіючи, вмираючи, потребуючи, зазнаючи катастроф тощо. Таке загальне життя всесвіту чи інше?

Мільйони мільярдів планет існують давно, і тому їхні тварини досягли зрілості, якої досягнемо і ми через мільйони років життя, що чекає нас на Землі.

Зрілість ця проявляється у досконалому розумі, глибокому пізнанні природи і технічній могутності, що робить для мешканців космосу доступними інші небесні тіла.

Розум каже цим істотам: не повинно бути недосконалості та страждань у всесвіті, інакше ми самі страждатимемо і піддаватимемося цій недосконалості та злу. І ось зрілі істоти на всіх планетах, завдяки своїй технічній могутності, запроваджують усюди істину, знання, радість і силу. Вони не дають страждати сотні тисяч років матерії, щоб поступово досягти зрілості в образі вищих істот. Еволюція відкидається, як довгий шлях страждання, і замінюється розмноженням вже готових досконалих організмів і поширенням їх на планетах.

Звідси висновок: Бог (космос) не містить у собі мук та недосконалості, а добрий до самого себе, а отже і до нас – його частин. Насправді його (космос) можна назвати батьком і він підходить до нашого визначення Бога. Такий Бог дійсно існує, бо ж не можна заперечувати буття всесвіту, його панування, доброту і досконалість.

“Чи є Бог?” (2-й варіант)

Крайня дата написання – 03.1932. Спосіб відтворення – машинопис з авторською правкою. Місцезнаходження оригіналу – Архів Російської академії наук: Фонд № 555, опис 1, справа № 491.

Відповідь на запитання залежить від того, що ми маємо на увазі під цим словом.

Почитали за бога Сонце. Воно є джерелом всього органічного життя Землі та людства. Без Сонця все загинуло б.

За такого визначення слова бог ясно, що він існує. Можемо тільки сказати, що цей бог не має розуму і древні помилялися, приписуючи йому свідомість.

Платон і християни визначають слово бог інакше. Вони кажуть, що Бог є любов, точніше, ті ідеї, які ведуть людей і навіть все живе до блага. Якщо ці ідеї зараз і не відомі, теоретично вони існують. Отже, існує і бог.

З цього погляду – коли серед людей немає любові, то немає між ними і бога, якщо є, то й бог у них царює. Отже, на одних планетах є бог, на інших немає його.

Можна зробити інше визначення слова бог. Бог є те, що розпоряджається всіма нами, від чого залежить життя та доля людей, життя та щастя всього існуючого, доля сонць та планет, доля всього живого та мертвого.

І такий бог є, бо це всесвіт. Вона всім розпоряджається та визначає долю всього, що в ній знаходиться.

У владі та могутності космосу сумніватися не можна. Сонця народилися від газоподібної розрідженої найпростішої матерії. Земля походить від одного з цих сонць. Від Землі походять рослини. Від рослин – тварини, від них – людина. Зрештою, все має початок у нескінченному минулому: від розташування та властивостей атомів до законів, що керують ними. Але ж усе це залежить не від нас, навпаки, ми залежимо від них. У людини є розум, воля. Але ж вони отримані від тварин, тварини отримали від рослин тощо. Усе це не наше, а дано нам всесвітом та його законами.

Нами розпоряджається, над нами панує космос. Абсолютної волі немає, ми маріонетки, механічні ляльки, автомати, герої кіно…

Якщо вважати богом якусь розумну істоту, подібну до людини, але незрівнянно могутнішу і досконалішу, то тоді вже йтиметься про богів, бо цих незвичайних, високих тварин у всесвіті багато, до того ж найрізноманітніших рангів.

Наприклад, на Землі є незвичайні люди, так звані мудреці, генії, вчені. Вони були і в минулі часи. Історія вказує нам на них. Порівняти із середніми людьми їх неможливо, оскільки справи їхні були надзвичайно великі. Справи їхні були безсмертні і приносили невмирущі, вічні, нескінченні плоди. Візьмемо для прикладу Ньютона, який відкрив всесвітнє тяжіння, Лапласа, який пояснив систему світу, винахідників парових машин, дизелів, турбін тощо. Хіба вони не залишили незгасимого сліду, не живуть серед нас і не користуємося ми генієм, що не вичерпується ніколи.

Але людство йде вперед. З мертвої матерії вийшли одноклітинні істоти, з них рослини, з рослин тварини дедалі все більш і більш складні, дедалі все більш і більш хитрі. Так дійшло до людини. На ній, однак, природа не зупиниться, як не зупинилася, наприклад, на рибах. Від риб походить, шляхом поступового розвитку, людина. Від неї ж відбудуться більш досконалі істоти. Де кінець їхньому розвитку і чи є він – ніхто не знає.

Вища людина може отримати міцніше здоров’я, довголіття, досконаліший розум, технічну могутність тощо; усього ні передбачити, ні уявити нам не можна.

Ось вам і боги з цього погляду!

Безліч планет старші за Землю. Вони вже встигли виробити ці вищі істоти, про які ми тільки мріємо. Таким чином, всесвіт сповнений ними. Вони в космосі не становлять дивини, а навпаки, явище пересічне. Малий вік Землі та подібних планет із незрілим населенням – виняток. Світ битком набитий такими богами.

Можна йти далі. Кожна зріла планета об’єднується, тобто їхнє розумне населення. Воно управляється єдиною обраною, найкращою, найдосконалішою на планеті істотою.
Президенти планет – це вже боги вищого порядку.

Об’єднуються і всі планети кожного сонця. Ось уже підстава існування правителів сонячних систем – богів третього рангу.

Об’єднання може йти далі: для групи сонць, зоряної купи, Чумацького шляху, ефірного острова і так нескінченно, доки не дійде до об’єднання всього космосу. Цей вищий бог породжений всесвітом і, можливо, і є сам космос.

Отже, ми повинні визнати існування безлічі богів різних рангів. Що вони вищі, то далі від людини, то незбагненніші їй.

Якщо ми можемо собі уявити майбутню вищу людину, первинного бога, то, як ми можемо зрозуміти устрій і якість богів вищих рангів, тим паче останнього, найвищого правителя. Чи є він сам космос, чи якесь виділення з нього, так би мовити, особистий бог (якась віддалена подоба вищої уявної людини) – сказати важко. Форма його, розміри, органи, властивості тощо – все це абсолютно для нашого відома неприпустимо.

Однак, приймаючи всесвіт нескінченним, що досить імовірно, не буде кінця рангам божеств.

Але можна, як це розуміти. Візьмемо хоч, як приклад, об’єднану планету будь-якої сонячної системи. Її найближчий бог, що має найбільше для неї значення – президент планети. Рідше вона має справу з правителем сонячної системи, ще рідше з президентом сонячної групи і так без кінця.

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Приємного прочитання!

“Громадяни Всесвіту”

Опубліковано 03.08.202116.10.2024 автором tsiolkovsky_admin

“Громадяни Всесвіту”

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1933

Тут ми хочемо почати спочатку, тобто з елементів всесвіту. Хто безсмертний громадянин космосу? Це його атом. Атом – не той, який відомий у науці, а справжній – неподільна частинка, матерія. Чи є така? Навряд чи. Звернімося до наукових фактів. Усі, так звані атоми (92 штуки) складаються з водню. Сам водень складний. Але є ще ефір. Він складається з надзвичайно малих частинок. Можливо, що з них складається вся матерія, тобто всілякі інші атоми.

Істинний атом невідомий. Одне спостерігається: чим простіший атом, тим розпад його важчий. Наймасивніші атоми розпадаються за тисячі років і навіть швидше. Менш масивні – за мільярди років. Ще простіші – за більйони, трильйони і децильйони років. Такими, можливо, є частинки водню й ефіру.

Матерія – носій почуття, оскільки нічого крім матерії немає. Чому ж тоді приписати почуття? Де матерія, де атом, там і почуття. Атом або частину його можна умовно назвати первісним (примітивним) або найпростішим духом, але ми бачили, що кожен атом є союзом найпростіших. Доля невідомого найпростішого залежить від участі відомих науці атомів.

Скільки істинних атомів, стільки й первісних духів. Первісний дух блукає всесвітом і утворює союзи. Ми знаємо у світі тільки союзи. Життєве відчуття істинного атома залежить від складності союзу, в якому він перебуває: що складніший союз, то складніша діяльність і відчуття атома. Ось приблизне грубе зображення життя атома, що поступово ускладнюється.

…………………………………………………… (початок невідомий).

1. Життя в частці світлоносного ефіру. Існування протягом децильйонів років, а далі – розпад на простіші частинки або надходження в комбінацію складнішу.

…………………………………………………… (невідомий інтервал).

2. Існування протягом трильйонів років у частці водню, а після цього – розпад або надходження в складнішу організацію.

3. Перебування в 92 атомах відомих елементів, потім – розпад або ускладнення.

4. Життя в рослинах і нижчих тваринах.

5. Життя в людині та вищих істотах.

Єдине “Я” або єдиний дух знаходиться тільки в невідомому примітивному атомі. У всіх інших відомих частинках міститься тим більше духів, чим частинка складніша. Нам відомі тільки союзи духів. Навіть частинки ефіру союз духів. Але союз цей дуже міцний, майже неруйнівний, бо зберігається децильйони років. Безліч духів у ньому, ймовірно, і відчувають відповідно. Слово почуття тут має тільки математичне значення, як порошинка, яку ми не вішаємо, не міряємо і не вважаємо за масу. Це умовне небуття. Тільки у вищих тварин духи відчувають те, що ми умовно називаємо життям, або буттям.

Людина або ще вища комбінація відображає всесвіт хоч і не повно, але правильно. Така комбінація духів є дуже складною державою духів під єдиним управлінням. Але ця комбінація, як найбільш пасивна, найменш стійка. Однак, тривалість цієї стійкості може вельми зрости. Вона невизначена і багато залежить від механізму союзу. Як життя республіки або стійкість залежить від законів країни, так і тривалість існування тварини – від досконалості її організації. У держави може бути такий устрій, що вона не тільки зберігатиметься, а й переможе всі інші організації. Так і вдала тварина може стати переважним типом.

Назвемо умовно первісний дух ефіром. Яка ж його доля? Він блукає по всьому всесвіту і яким є його стан, таким є і стан атома. Яка ж доля одного атома, така доля і всіх.

Отже, щоб дізнатися долю атома, ми повинні дізнатися долю всесвіту. Вона ж відбивається у вищих людських істотах і тому їм відома.

Наука з її висновками – ось відображення космосу. Розум і почуття – джерело науки.

Кожен зрілий розум говорить одне й те саме: якщо у всесвіті не буде зла, горя, недосконалості, невігластва, слабкості й божевілля, то й атому буде добре.

Звідси висновок: у всесвіті треба усувати все лихе, що заподіює страждання або розмножує безумство. Але усувати це треба без мук для того, кого знищують. Як же це зробити? Дуже просто – треба зупинити розмноження недосконалих. На це є багато способів.

Навпаки, треба всіма силами розумних вищих істот сприяти розмноженню досконалого. Нехай світ заповниться ним якнайшвидше і нехай панує в ньому розум, що приносить щастя і знищує горе.

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Приємного прочитання!

“Воля Всесвіту”. К. Е. Ціолковський . 1928

Опубліковано 03.07.202116.10.2024 автором tsiolkovsky_admin

“Воля Всесвіту”

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1928

Уперше опублікована в авторському виданні: К. Ціолковський. Воля Всесвіту. Невідомі розумні сили. Калуга, 1928.

З 1986 по 2012 роки багаторазово перевидавалася різними видавництвами у складі збірки – К. Е. Ціолковський “Мрії про Землю і небо (збірка)”.

Наче все залежить від волі розумної істоти, подібної до людини. Наша праця, думка перемагають природу і спрямовують її бажаним руслом. Наприклад, обробляємо землю й отримуємо рясну їжу, приручаємо тварин, перетворюємо їх і рослини, будуємо будинки, дороги, машини, полегшуємо ними працю, змушуємо працювати сили природи, і вони збільшують наші сили в 10, 100, 1000 разів. Якби лінувалися, не проявляли свою волю, то нічого б не було, і ми загинули б від голоду, холоду, хвороб, безпліддя тощо.

Це умовна воля. Вона є, і прояв її благодійний. Зараз вона ще не велика, обмежена, але можна сподіватися, що зростатиме і проявить себе ще набагато сильніше. Умовна воля є втілення наших думок і бажань у життя. Наприклад, я хочу побудувати будинок – і будую, хочу винайти якусь машину – і винаходжу, хочу здійснити її – і здійснюю. Хочу одружитися з такою-то жінкою – і одружуюся. Хочу мати дітей – і маю. У більшості випадків наші задуми не вдаються, особливо важкі, але теоретично можна припустити, що є сильна воля, яка здійснює всі розумні бажання. Якщо не тепер, то в майбутньому, якщо не нами, то іншими більш досконалими істотами або навіть нашими нащадками. Немає нічого вищого за сильну й розумну волю. Один розум без волі – ніщо, і одна воля без розуму – теж ніщо. Кожна істота повинна жити і думати так, як ніби вона всього може домогтися, рано чи пізно. Звідки ж джерело цієї благодійної волі? Воля залежить від будови головного мозку. Вищий мозок вийшов від розвитку мозку нижчих тварин. Усі тварини і рослини походять від складної органічної матерії, якими є бактерії, амеби, протоплазма. Останні – від неорганічної природи. Розвиток же органічного світу неможливий без будь-якої енергії, наприклад енергії Сонця.

Ясно, що життя, розум і волю породила поступово природа. Людина народжена Землею, Земля – Сонцем, Сонце походить від згущення розрідженої газоподібної маси. Ця – від ще більш розрідженої матерії, наприклад від ефіру.

Отже, все породжено Всесвітом. Він – початок усіх речей, від нього все й залежить. Людина, чи інша вища істота, і її воля є тільки прояв волі Всесвіту.

Жодна істота не може проявити абсолютної волі, як не може проявити її годинник або якийсь складний автомат, наприклад, кіно, що говорить. Тіні кіно говорять, ходять, роблять, виконують свою волю, узгоджують слова з діями, але будь-хто знає, що їхня воля тільки удавана, не абсолютна, всі їхні рухи й мови залежать від кінострічки, взагалі від людини, яка створила кінофільм. Так і найрозумніша істота виконує тільки волю Всесвіту. Він дав їй розум і обмежену волю. Обмежену тому, що ця воля, залежна від розуму, не може бути єдиним джерелом вчинків: завжди може втрутитися громада Всесвіту, спотворити, порушити і не виконати волю одного розуму. Ми говоримо: все від нас залежить, але ж ми самі – створення Всесвіту. Тому правильніше думати і говорити, що все залежить від Всесвіту. Ми припускаємо, а Всесвіт розпоряджається як хоче, без церемонії руйнуючи наші плани і навіть руйнуючи всю планету з усіма її розумними істотами.

Якщо нам і вдається виконати свою волю, то тільки тому, що нам це дозволив Всесвіт. Він завжди має безліч способів і причин загальмувати нашу діяльність і проявити іншу, вищу волю, хоча й наша воля – тільки воля Всесвіту.

Візьмемо хоч події цього 28-го року. Ясно, що вони суть наслідки подій 27-го року, а останні – результат подій 26-го року тощо. Зрештою все, що не відбувається, має джерелом давно минулі часи, коли не було навіть і сліду тварин. Наша воля, наші вчинки – теперішні й майбутні – результат давно минулих часів. А ці народилися від часів ще більш ранніх. Децильйони років тому, децильйони децильйонів років, децильйони в децильйонному ступені – ось часи, ось стан світу, який послужив причиною сучасних і майбутніх явищ.

Нас цікавить не стільки прояв волі людини (хоча і вона вироблена космосом), скільки загальний прояв волі Всесвіту.

Чи маємо ми право говорити про волю Всесвіту? Можна говорити про волю розумної істоти, навіть про волю дурної тварини, але чи можна говорити про волю космосу? Чи можна уподібнити його хоча б дурній тварині? Але якщо все залежить від устрою Всесвіту (у теперішній або давно минулий момент), то значить, він або його невідома причина має волю. Ця воля обумовлює все, що ми зараз бачимо або на що вказує нам наш розум. Питання тільки в тому, яка ця воля. Якість волі вкаже нам і на якість Всесвіту або його причини.

Якщо говорити про сучасний стан Землі, то воля космосу саме проявляється як воля нерозумної істоти. Справді, у справах Землі, у справах людства ми бачимо суміш розумного з дурним, доброго з жорстоким. Навіщо злидні, хвороби, в’язниці, злість, війни, смерть, дурість, невігластво, обмеженість науки, землетруси, урагани, неврожаї, посухи, повені, шкідливі комахи і тварини, жахливий клімат тощо? Дивлячись лише на Землю, ми мали б волю космосу порівняти з волею обмеженої істоти. Але чи завжди буде Земля і людина в цьому стані? Всесвіт породив людину, її слабкий розум і волю. Але ж вони були раніше ще слабшими, вони потім розвивалися до теперішньої сили і, можна сподіватися, будуть продовжувати свій розвиток. Якої міри він досягне, які плоди дасть – це тепер навіть важко собі уявити (див. мою книжку “Майбутнє Землі і людства”). Отже, є повна вірогідність у тому, що воля космосу і на Землі проявиться у всьому блиску найвищого розуму. Досконалий стан Землі триватиме дуже довго порівняно з сумним її становищем, яким є сьогодення. І тоді в щасті, блаженстві вищий нащадок людини скаже: воля космосу проявляється як воля наймудрішої і всесильної істоти. Наш нащадок тільки може звинуватити цю волю в деякій повільності: чому космос не одразу створив щастя, а змусив частину матерії випробовувати раніше сумбур мук і пристрастей. Хоч і не довгі порівняно були муки, проте були. Вони в жодному разі не становитимуть більше тисячної частки щасливого стану людей. Ми побачимо потім, що і це звинувачення відпадає.

У нашій Сонячній системі понад тисячу планет і хоч одна з них перебуває в умовах, сприятливих для розвитку вищого свідомого життя. У нашому Чумацькому Шляху понад мільярд сонячних систем, подібних до нашої. У нашому Ефірному Острові близько мільйона чумацьких шляхів. Ми могли б продовжувати так до нескінченності, але обмежимося одним нашим Ефірним Островом. У ньому налічуємо мільйон мільярдів сонячних систем і принаймні стільки ж планет, придатних для розвитку досконалого життя. На всіх планетах зародилося життя, але на цих воно мало б пишно розквітнути. Питається, чи рівні були ці мільйон мільярдів планет? Без сумніву, на деяких розквіт був раніше, ніж на інших, і зовсім незвичайний за прекрасними результатами. Там життя випередило все можливе, все найкраще, що може собі тільки уявити людина.

Він же мріє не тільки завоювати свою Сонячну систему, а й відвідати інші. Мета – ліквідувати безболісно все недосконале (зародкове) і заселити планети своїм досконалим поколінням.

Людина майбутнього думає: який важкий шлях пройшло органічне життя Землі, скільки страждань перетерпіли її істоти. Тепер у нас їх немає. Крім розумного, ніщо не осіняє нашу планету. Але який жах у минулому? Чи не краще б було, якби Земля прямо була заселена свідомими істотами. Тоді не було б цього хвоста страждань і божевілля.

Якщо людина так може думати, то тим більше думала так вища істота на вищій планеті. І не тільки думала, а й знайшла тисячу можливостей здійснити свої розумні бажання.

Отже, розум і могутність вищих істот, що зародилися на вищих планетах, ліквідують зародкове життя на інших планетах і заселяють їх своїм потомством. Подібно до цього городник виполює на своєму городі бур’янисті трави і садить на ньому корисні овочі.

Виходить, що Всесвіт заповнений тільки досконалими істотами. На нескінченній більшості планет досконале життя прямо стало на ноги, без довгих тисячоліть попередніх мук самозародження. З мільйонів мільярдів планет тільки деякі зазнали чашу страждань, оскільки життя на них почалося самозародженням.

Якщо ви протягом усього свого щасливого життя мучилися тільки одну секунду, то чи можна ваше життя вважати невдалим. Так і Всесвіт не можна вважати нещасним на тій підставі, що якась планета з мільярдів їхніх повинна зазнати порівняно мізерний час муки самозародження.

Якщо ж космос дав загалом тільки щастя для своїх істот, то можна вважати його волю бездоганною.

Космос породив не зло й оману, а розум і щастя всього сущого.

Щоб зрозуміти це, треба тільки стати на вищу точку зору: уявити майбутнє Землі й обійняти розумом нескінченність Всесвіту або хоч один наш Чумацький Шлях. Тоді ми побачимо, що космос подібний до найдобрішої і найрозумнішої тварини.

Ви, можливо, скажете: ну добре, скрізь розлито щастя і розум, але хіба немає стихійних лих, які це щастя в один момент змітають, як мітлою змітають непридатне сміття.

Планети й сонця вибухають подібно до бомб. Яке життя при цьому встоїть! Світила остигають і позбавляють планети свого цілющого світла. Куди тоді подінуться їхні жителі? Безліч катастроф завжди підстерігають розумних істот.

Річ у тім, що ми про розум вищих істот маємо дуже неправильне поняття. Якщо люди вже тепер передбачають деякі лиха і вживають проти них заходів та іноді успішно борються з ними, то яку ж силу опору можуть виявити вищі істоти Всесвіту.

Вони передбачають вибухи планет за багато сотень років до цього явища і віддаляються з них у безпечні місця космосу. Вони передбачають і вибухи сонць, також їхнє згасання, і йдуть своєчасно від тих, що ослабли.

Ви ще скажете: рано чи пізно всі сонця згаснуть, життя припиниться, ось вам благодіяння космосу. Цього не може бути. Сонця безперервно спалахують, і це навіть частіше, ніж їхнє згасання. Одним словом, темних сонць воскресає не менше, ніж згасає блискучих. Всесвіт завжди був і буде в середньому в тому вигляді, в якому ми спостерігаємо його зараз. Життя кожного світила періодичне і повторюється безліч разів. Також і життя групи світил, наприклад Чумацького Шляху.

– А смерть та її муки, – скажете ви. – Хіба це може коли-небудь зникнути?

Життя не має певного розміру і може бути подовжене до тисяч років. Смерть же може бути безболісною, як смерть дерева чи якоїсь комахи.

Крім того, я багато разів доводив, що як життя світила періодичне і відновлюється незліченну безліч разів, так і життя істоти або складових її атомів виникає безліч разів, точніше, завжди виникало і буде виникати без кінця. Жоден атом Всесвіту не уникне відчуттів вищого розумного життя. Мало того, тільки таке життя і можливе.

Смерть є одна з ілюзій слабкого людського розуму. Її немає, бо існування атома в неорганічній матерії не відзначається пам’яттю і часом, останнього ніби немає. Безліч же існувань атома в органічній формі зливаються в одне суб’єктивно безперервне і щасливе життя – щасливе, бо іншого немає. Його не допускають розум і сила вищих тварин.

Всесвіт так влаштований, що не тільки сам він безсмертний, але безсмертні і його частини у вигляді живих блаженних істот. Немає початку і кінця Всесвіту, немає початку і кінця також життя та його блаженства.

Ми доводимо, що воля Всесвіту прекрасна, тому що в загальній картині космосу ми нічого не бачимо, крім блага, розуму, досконалості та їхньої суб’єктивної безперервності, безпочатковості й нескінченності.

Якщо космос має причину, то і причині цій ми повинні приписати такі ж властивості загальної любові.

Ми впевнені, що зрілі істоти Всесвіту мають засоби переноситися з планети на планету, втручатися в життя відсталих планет і зноситися з такими ж зрілими, як вони. Люди Землі коли-небудь об’єднаються, і всіма ними керуватиме одна обрана рада, під керівництвом президента, обраного радою.

Це станеться порівняно скоро. Через більш значний проміжок часу заселиться рясно і вся наша Сонячна система. Нею також керуватиме обрана рада зі своїм головою. Інакше бути не може, бо цього вимагає розум.

Так само об’єднуються і всі інші планети та сонячні системи. Різниця тільки та, що більшість їх швидко заселяється зрілим, уже готовим поколінням і одразу встановлює своє управління. Земля ж і наша Сонячна система мали довгий шлях поступового страдницького розвитку.

Об’єднання має бути, бо цього вимагають вигоди істот. Якщо вони зрілі, то розумні, а якщо розумні, то не стануть самі собі робити зла. Анархія є недосконалість і зло.

Об’єднуються президентами і групи сонць (зоряні купи) і весь Чумацький Шлях. На цьому зупинимося.

Яка ж це має бути могутня і мудра організація.

Ми говоримо про істоти, подібні до людей, тільки більш досконалі. Між ними можуть бути всілякі породи, пристосовані до життя на всяких планетах, наприклад на Землі. Однак більшість їх одноманітна і пристосована до життя в ефірі. Але потрібні й такі, які могли б встановити порядок і на всіх планетах. Порядок цей полягає в тому, що на небесних тілах усуваються всі страждання.

Отже, можна очікувати, що ця могутня організація може проникнути на будь-яку планету, наприклад на Землю.

Чому ж ми не помічаємо досі слідів її діяльності?

Наука точна, принаймні жодна галузь розуму не вирізняється такою тверезістю, але уява наша слабка. Вона стільки разів обманювала людей, що нині кредит її сильно впав. “Тверезість” науки не допускала досі міжпланетних зносин. Тепер ця думка похитнута навіть ученими, але більшість їх ще не зачеплена новими ідеями і ставиться або байдуже до них, або вороже. Дещо раніше, крім очевидних фантазерів, ніхто не допускав можливості небесних зносин, особливо подорожей поза Землею. Тому встановлювалася думка, що вони неможливі. А якщо так, то всі факти, що доводять ці зносини, якщо вони й були, нещадно заперечувалися людьми науки. Так само ними заперечувалося і падіння небесних каменів на Землю (метеорів), так само довго не бачили вони і сонячних плям. Така сила упередження.

Тим часом, відзначено в історії та літературі безліч незрозумілих явищ. Більшість їх, без сумніву, можна віднести до галюцинацій та іншого роду помилок, але чи всі? Тепер з огляду на доведену можливість міжпланетних повідомлень слід ставитися до таких “незрозумілих” явищ уважніше. Ми не маємо в цьому відношенні нічого достовірного і тому замовкаємо.

Можливо, втручання інших істот у життя Землі ще не підготовлено розвитком більшості людей. А можливо, воно б зашкодило людству в даний час. Більшість людей абсолютно неосвічена і дивиться на Всесвіт майже так само, як тварини. Релігійні її погляди – суцільне марновірство. Якби вони побачили втручання інших істот у земні справи, то зараз би зрозуміли це з погляду своєї віри. Проявився б фанатизм з його злочинами і більше нічого.

Покладемо, сили інших світів зупинили б війну 14-го року. Війни б не було. Багато людей позбулося б страждань і смерті. Але людство таке грубе, що тільки ці страждання могли збудити в них відразу до війни. Тільки вони виявилися “наукою”, що змусила людей інакше думати, сприяли руху їхньої думки. Що робити, люди такі, що тільки тяжкі страждання можуть їх переробити і вести на краще. Так, можливо, хулігана нічим не вгамуєш, крім грубого покарання. П’яного буяна доводиться зв’язувати, на божевільного – надягати гарячкову сорочку.

Є ще низка явищ, щоправда, у більшості випадків настільки ж сумнівних, як і попередні. Вони говорять нам про проникнення якихось розумних сил у наш мозок і втручання їх у людські справи.

Я сам два рази в житті був свідком таких явищ і тому не можу їх заперечувати. Якщо ж вони зі мною були, то чому не могли бути з іншими. На цій підставі я припускаю, що деяка частина такого роду явищ – не ілюзія, а дійсний доказ перебування в космосі невідомих розумних сил, якихось істот, влаштованих не так, як ми, принаймні з незрівнянно розрідженої матерії. Можливо, це спадщина децильйонів років минулого часу, що втекли, які створили ці істоти. Останні, як видно, збереглися досі.

Вони також проявляють себе добрими вчинками. Це зрозуміло, бо розум і вигода всіх істот космосу і всіх часів полягають у тому, щоб не було нічого недосконалого, ніяких страждань. Адже якщо будуть страждання, то не уникнути їх і атому. Немає страждань – не мучитиметься й атом (або дрібніша його частина, взагалі невідома сутність матерії).

Минуле безмежне. Що це означає? Не думайте, що це легко уявити. Можна навести приклад. Ось числа 2², 3^{3^3} тощо, або умовно Х^(x). Якщо (х) дорівнює двом, то це число становитиме тільки 4, якщо ж 3, то вже отримаємо понад 7,5 більйона (10¹²). Якщо ж х=4, то отримаємо більше, ніж число, виражене одиницею з такою безліччю нулів, яке не вмістить увесь відомий Всесвіт, якщо навіть ці нулі будуть меншими за 1 кубічний мікрон.

Дійсно, об’єм усього відомого Всесвіту (приймаючи Ефірний Острів, що містить мільйон чумацьких шляхів, протяжністю в 100 мільйонів світлових років) становить менше 10⁹⁰ кубічних мікронів, тим часом як число наше виражається 10 з показником не 90, а одиницею зі 100 нулями з лишком. Очевидно, відомий обсяг космосу – досконалий нуль порівняно з цим числом. Я повинен зізнатися, що з великими труднощами міг уявити величину цього числа (коли х=4). Якщо ж х=5, то рішуче відмовляюся його собі уявити. Що ж, якщо х=10 і більше!!!

Якщо (х) дорівнює децильйону, то і тоді наша функція висловить число, що дорівнює нулю по відношенню до фактичної нескінченності.

Яка ж вона?

Складемо наші функції скільки завгодно разів і все-таки в сумі отримаємо нуль порівняно з істинною нескінченністю.

Що ж могли ці нескінченні часи (минулих років) зробити? Якщо час за короткий час створює розум та інші чудеса, то що ж він може створити в зазначені часи (Х^(x))!

Світ завжди існував. Справжня матерія та її атоми є безмежно складним продуктом іншої простішої матерії. Були минулі часи, коли матерія була в децильйони разів легшою, ніж тепер найлегша. Були епохи, коли вона ще в децильйони децильйонів разів була легшою тощо. І всі ці світи були і породили істот розумних, але майже нематеріальних через їхню малу щільність. Те, що я кажу, я давно теоретично припускав, але не було жодних фактичних підтверджень, яким я міг би повірити. Коли я сам побачив підтвердження, то став схильним вірити й іншим.

Примітки та коментарі

Децильйон – 10³⁰ або 10⁶⁰. Рахують так: 10³ – тисяча, 10⁶ – мільйон, 10⁹ – мільярд = більйон = 10⁶ (мільйон) х 10³ (тисяча), тощо. Тоді децильйон – 10⁶ х 10²⁴ = 10³⁰. За іншою шкалою: 10⁶ – мільйон, 10^6х2 – більйон (мільярд), 10^6х3 – трильйон, 10^6х4 – квадрильйон, 10^6х5 – квінтильйон, 10^6х6 – секстильйон, …, 10^6х10 = 10⁶⁰ – децильйон. Ціолковський, мабуть, не мав на увазі точного значення децильйона, а використовував його як синонім дуже великого числа: багато, тьма, децильйон децильйонів.

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Приємного прочитання!